Ми з другом поверталися додому після футболу вечором і вирішили пройти через одну темну вулицю, де не було світла. Спочатку нам було страшно, але ми все ж вирішили йти. На телефоні залишалося лише 2% заряду, тож ми увімкнули ліхтарик. Йшли крок за кроком, і здавалося, що хтось спостерігає за нами з темряви. Прямо перед кінцем вулиці мій ліхтарик раптово згас. Ми різко злякалися і побігли до світла. Коли вибігли на освітлену частину, ліхтарик сам увімкнувся. Ми добігли додому, одночасно налякані та сміялися від страху. Через тиждень ми вирішили пройти тією дорогою знову, але тепер там були світильники. Проте ми помітили міст через річку, а на іншому боці — темні зарості лісу. Ми зупинилися біля мосту і почули, як щось іде по воді. Ми відійшли на кілька метрів і прислухалися — звуки зникли. Тоді ми почули сміх маленької дівчинки за кущами на іншому боці річки. І після цього — важке дихання і темна постать, що бігла за нами. Ми кинулися бігти до освітленого місця, і коли прибігли — нікого за нами не було. Серце шалено калатало. Ми розповіли це ще одному другові, але він нам не повірив. Через кілька днів ми вирішили зібрати всю компанію і піти на те місце разом, щоб перевірити, що там було. Але ніхто нам не повірив, і всі боялися йти. Тільки я вирішив піти один. Я пройшов тією дорогою, обійшов міст і вийшов з іншої сторони. Все було спокійно, нічого не трапилося, і я повернувся живий. Проте сни про той вечір не давали мені спокою. Мене переслідував той міст, той сміх і темрява. Іноді здавалося, що воно все ще поруч, бо коли гасне світло — я чую знайомий тихий сміх… Минуло кілька днів після останнього походу на міст. Сни повторювалися, і одного вечора, коли я сидів за комп’ютером, світло почало мигати. На екрані з’явився чорний силует, і короткий напис: “Ти повернувся. Я чекав.” Екран згас, але я почув тихий дитячий сміх під вікном. Наступного дня друг казав, що це просто втома. Проте вночі на телефон прийшло повідомлення від невідомого номера: "Ти не повинен був йти через той міст..." А коли я відкрив чат — номера вже не було. Тоді я зрозумів: те, що ми бачили того вечора, не було людиною. Іноді мені здається, що воно все ще поруч, і темрява ніколи не спить…